Shevchenkova mogyla: Ukrainian Language

by Ivan Nechuj-Levyc'kyj

Overview

«Шевченкова могила» є репортажем-замальовкою поїздки Івана Нечуя-Левицького в компанії інших письменників і мистецьких діячів з Канева до могили Тараса Шевченка, до Шевченкової гори.

Ivan Nechuj-Levyc'kyj - Shevchenkova mogyla

Product Details

ISBN-13:	9781783842049
Publisher:	Glagoslav E-Publications Ltd
Publication date:	12/24/2013
Sold by:	Barnes & Noble
Format:	eBook
Pages:	14
File size:	2 MB
Language:	Ukrainian

About the Author

Іван Семенович Левицький (1838 — 1918) (літературні псевдоніми — І. Нечуй-Левицький, І. Нечуй тощо) народився 25 листопада 1838р. в м. Стеблеві Київської губ. Канівського повіту (нині — Черкаська обл., Корсунь-Шевченківський район). Змалку цікавився звичаями і побутом селян, пізнавав скарби українського фольклору та поезії Шевченка, що згодом яскраво відбилося в його творчості. Навчався Нечуй-Левицький в Богуславському училищі (1848 — 1852), потім у Київській семінарії (1853 — 1859) та Київській духовній академії (1861 — 1865). Перед ним відкривалася духовна кар'єра, але юний магістр богослов'я рішуче від неї відмовився і, пориваючи з сімейними традиціями, викладав російську мову, літературу, історію, географію, логіку в Полтавській семінарії (1865 — 1866), гімназіях Каліша, Седлеця (1866 — 1873), Кишинева (1873 — 1884). 1885р. письменник вийшов у відставку, оселився в Києві і, ведучи досить замкнене життя, повністю віддався літературній праці. Після перших кроків письменника, що свідчили про появу сильного, молодого таланту на терені української прози, виходять з друку його нові, розгорнені полотна. В 70-ті рр. художник створює класичні твори з народного життя: “Не можна бабі Парасці вдержатись на селі” (1874), “Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти” (1875), “Микола Джеря” (1878), “Кайдашева сім'я” (1879), “Бурлачка” (1880). Крім згаданих історичних драм перу Нечуя-Левицького належать комедії з міщанського побуту (“На Кожум'яках”, 1875; “Голодному й опеньки м'ясо”, 1887), які містять цікаві характеристики типів міщан, торговців, дрібних чиновників, їх звичаїв, моралі й психології. Найбільш вдалою є перша п'єса, яка у переробці М. Старицького під назвою “За двома зайцями” набула більшої сценічності й досі живе в українському театрі. У творчій спадщині письменника є також літературно-критичні й літературно-публіцистичні статті. У відомій статті “Сьогочасне літературне прямування” (1878 — 1884) містяться цікаві роздуми про специфіку художньої творчості та роль усної поетичної традиції в літературі. В роки імперіалістичної війни І. Нечуй-Левицький жив самотнім, голодним життям. На початку 1918р. в умовах кайзерівської окупації Києва письменник тяжко захворів, згодом потрапив до Дегтярівської богадільні (будинок для перестарілих), де й скінчив життя 2 квітня 1918р.

Read an Excerpt

Був пишний iюльський ранок 1880 р. 19 iюля. Ми поїхали з Канева на Шевченкову могилу низом, понад Днiпром. Дорога з города тихо спускається вниз спуском над Днiпро, йде проз дерев'яну церкву, котра стоїть пiд самою горою, i потiм в'ється по низинi пiд самими горами. В городi, на половинi гори, на широкiй терасi, в зеленi бiлiв собор. На взгiр'ї по косогорах червонiла та зеленiла покрiвля невеликих домiв, неначе прилiплених до гори. Дорога повилася пiд горами. Крутi гори зеленiли проти сонця привiтно й весело. Подекуди на самих верхах гiр з долинок та западин виглядали жовтi соняшники, гострi верхи кукурудзи, вибiгали на самий вершок грядки картоплi та бурякiв. Пiд самими горами тяглися одна за другою рибальськi хати в зелених садках та вербах. Часом траплялись гарненькi бiлi домки заможних мiщан з здоровими веселими вiкнами. Домки неначе ховались в узьких долинках мiж крутими горами, в розкiшному зеленому деревi, а за домками неначе дерлись на крутi гори зеленi сади i спинялись на половинi крутих бокiв гiр зеленими грацiозними контурами. Тi чудовi садочки, притуленi на горах або схованi в западинах, були наскрiзь пронизанi сонцем, зеленiли до самого дна, i через яблунi та вишнi блищала ясно-зелена трава, як килим, розстелений на крутих горах. Садки неначе висiли над нашими головами. Круглi гiллястi яблунi неначе були готовi скотитись з крутої гори, як зеленi м'ячi… Днiпро синiв недалечке за плисковатою низиною, вкритою то сiрим пiском, то молодими густими кущами осокора. Через одну верству далi пiшли гори голi, дикi, з обiрваними обваленими боками. Над нашими головами, проти синього неба, вирiзувались зубцями крутi гострi верхи, поламанi косогори з твердим верхнiм обiдком, з-пiд котрого сипалась глина з пiском та камiнцями. В узькiй та глибокiй долинi незабаром зазеленiв перед нами х о л о д н и й я р. Мiж двома шпичастими горами було видно провалля, промите дощовою водою. Дике провалля повиставляло проти сонця свої глинястi жовтi стiни, неначе ширми, поставленi однi поверх других, а над тими глинястими стiнами понавiшувались, неначе зеленi килими, густi маси берези та дуба, а там вище знов пiднiмались дуби та липи зеленими стiнами скрiзь понад проваллям, пiднiмались вгору на високi гори, вкривали верхи гiр. Минули ми ту дику, але поетичну картину, а за нею знов виступили рядами шпичастi зеленi гори, а поверх їх виступали широкi боки гiр, вкритi мiсцями рiдкими старими дубами, неначе по горах розкинувся розкiшний зелений парк, в котрому не ставало тiльки дорiжок та квiток… Знов пiд горами появились рибальськi хати. Подекуди на половинi високостi гiр виступали тераси, на котрих стояли рядами бiлi хати в садках. На тераси йшли по косогору узькi дороги. Внизу, на пiскуватiй низинi заблищали узькi заливи, обтиканi кiлками; на кiлках висiли довгi неводи, неначе разки намиста обхвачували довгi узесенькi заливи. Тут старий i новий Днiпро, роздiленi пiд Каневом здоровим островом, зливаються докупи. Днiпро розкiшне ллється бiльше верстви завширшки попiд самими горами. В цiм мiсцi над Днiпром, за три верстви од Канева, стоїть над Днiпром Шевченкова гора. Ми стали пiд самою горою, на узькiй полосi пiску мiж Днiпром та горою…

Шевченкова гора од Днiпра має фiгуру половини обруча, котрого переламанi кiнцi заткнутi в землю, тiльки верх її, ледве закруглений, з одного боку гостро заламується i спускається вниз дуже круто. Зверху, на самому краєчку гори, стирчать не дуже високi дикi грушi та кущi i дуже виразно вирiзуються на синьому небi. Од Днiпра бiк Шевченкової гори не рiвний, а трохи увiгнутий, i такий крутий, що по йому не можна вийти наверх. Одна половина боку гори заросла травою, друга подекуди вкрита дрiбненькими кущами. ...